До останнього подиху за Україну!

До останнього подиху за Україну!Вже більше року на Сході йде війна – і країна потребує захисників! Хвиля за хвилею мобілізують чоловіків, проте не тільки по призиву йдуть захищати Вітчизну. Деякі  вирушають на війну добровольцями! Вишнівчанину Василю Романенко за шістдесят, проте вік для нього не перепоначоловік вирушив на передову добровольцем.    

На долю Василя Васильовича випало немало. Ще у юному віці він дізнається, що таке війна. У дев’ятнадцять його забирають у Чехословаччину: там повним ходом йде Празька весна. Понад два роки він несе службу, а потім повертається додому та йде працювати. Але на цьому випробування не закінчуються.

Василь Васильович до 1986 року мешкає у Чорнобилі. Коли ж на ЧАЕС сталася аварія, він перевозить родину до Вишневого, а сам повертається назад, аби зійтись у протистоянні з невидимим ворогомрадіацією. І до 2000 року залишається там: працює ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, а потім в управлінні механізації, екскаваторником. Коли лікарі забороняють йому працювати, виходить на пенсію та перебирається до родини у Вишневе.  

 Але й тут пожити спокійно йому не вдається. Василю Васильовичу йде 64 рік, коли розпочинається Майдан гідності, а потім перша хвиля мобілізації. Тоді чоловік опиняється у перших лавах бажаючих, проте вік-то не призовний і йому відмовляють. Але Василь Романенко не з тих, хто здається: пішов до Києво-Святошинський військкомату, почав бігати по різним інстанціям, добиватися, але чув лише єдине слово «ні». «Але після сотні відмов, я все ж таки домігся свого, мене взяли. Чому вирішив йти на війну? Складно пояснити… Просто мною рухали честь та совість, мої ідеали. Українато моя земля! Я тут народився, виріс і зараз тут живу. Тож буду захищати свою Батьківщину до останнього подиху!», – розповідає Василь Васильович.

Дев’ять місяців окопної служби на передовій у Донецьку, холод, сирість… І організм-таки дає збійВасиль Васильович захворів пневмонією. Чотири місяці пролежав у госпіталі, а потім його демобілізували. «Як віднеслася моя родина до такого вчинку? Дружина спочатку й не знала де я: просто зібрався вранці, сказав, що  на рибалку. А потім вже з передової подзвонив та повідомив, що пішов служити. Звісно, був скандал, але потім вона зрозуміла та підтримала моє рішення», – говорить Василь Романенко.          

  Чоловік  запевняє, що і  зараз би пішов на війну, адже поки ноги носитимуть, а руки триматимуть зброю, він захищатиме рідну землю!