Віктор Тузлов

Віктор ТузловТузлов Віктор Сергійович народився 27 вересня 1956 року в мальовничому містечку Тарутине, що на Одещині. Там він закінчив середню школу.
Після закінчення Білгород-Дністровського морського рибопромислового технікуму працював на Далекому Сході на риболовецькому флоті помічником капітана з виробничої частини.
У вісімдесятих роках переїхав до Київщини. Працював інженером-технологом Київського виробничого рибкомбінату.
Закінчивши Київський педагогічний університет ім. Б. Грінченка, Віктор Сергійович почав дорогу вчителя образотворчого мистецтва у Вишнівській ЗОШ I-III ступенів №4. Йому присвоєно педагогічне звання «Старший учитель», нагороджений почесною відзнакою «Відмінник освіти України».
Тузлов В.С. – член Національної Всеукраїнської музичної спілки (Асоціація діячів естрадного мистецтва України).
З 1999 року керує студією поетики «Сонет» при Вишнівському ЦТДЮ.
Складати вірші Віктор Сергійович почав рано – з дванадцяти років. Друкувався в газетах «Прапор праці», «Рибальська слава», «Прапор Сходу», «Новий день», «Наше місто», в літературних альманахах «Ауровіль», «Кленові журавлі», у часописах «Розкажіть онуку» і «Розкажіть онуку +».
 
 
 
***
Розквітли сонечка-кульбабки,
Веселе літечко іде.
Співають так завзято жабки,
І вітерець хмарки жене.
Як гарно на траві лежати,
Дивитись в небо волошкове
І на хмаринках мандрувати,
Відчути щастя веселкове.
Навіщо рвати та ламати,
Бруднити землю й воду?
Давайте, краще, зберігати
Цю України чисту вроду!
 
Коник-стрибунець
Коник, коник-стрибунець
По луках стрибає,
Літо котиться від нас,
Він – наздоганяє.
 
- Зупинись хоча б на мить,
Літечко чудове! –
Та воно кудись спішить,
Різнокольорове.
 
Цілий день він так стрибав,
Але літа не здогнав…
 
***
Чогось сонце засмутилось
І хмаринкою накрилось.
Та зненацька перелякано
Дрібним дощиком заплакало.
Потім знов розвеселилось
І веселкою умилось
 
***
Жабки квакали, стрибали,
Хмарки з дощиком скликали.
Знає квітка і травичка:
Є життя, як є водичка.
 
Дощик
Кап, кап, кап –
Дощик накрапає.
Кап, кап, кап! –
Пісеньку співає.
 
Кап, кап, кап –
Пісенька звучить.
Кап, кап, кап –
І струмком дзюрчить.
 
Курячий дощик
Здрастуй, дощик!
Довго ми тебе чекали.
Здрастуй, дощик!
Всі в долоньки заплескали.
Здрастуй, дощик!
Влітку ти такий веселий,
Здрастуй, здрастуй, дощик!
 
Здрастуй, дощик!
Стукаєш до нас в віконце.
Здрастуй, дощик!
Ти ідеш, а світить сонце.
Здрастуй, дощик!
Ти в краплинках на долонях,-
Здрастуй, здрастуй, дощик!
 
Здрастуй, дощик!
Квітів пелюстки відкриті.
Здрастуй, дощик!
Радісно з тобою в світі.
Здрастуй, дощик!
Ти приходь до нас частіше,
Здрастуй, здрастуй, дощик!
 
***
Із вітерцем хмаринка
На небі тихо гралась.
Зіпнулась на промінчик,
Та й дощиком розпалась.
 
***
Хто там стукає в вікно? –
Ніч надворі, холодно…
Відчиню йому, даремно,
Що за вікнами ще темно.
 
То – краплиночки дощу,
Я погрітись їх впущу.
Тільки як вони нагрілись,
То невідь-куди поділись 
 
Білі метелики
Білі метелики,
Наче сніжинки,
Тихо сідають
На квіти й травинки.
 
Сонечко літом
Так гріє і сяє,
Тільки метеликів
Це не лякає.
 
Літні сніжинки
В спеку не тануть,
Тільки до неба
З квітів злітають.
 
***
І для мами, і для тата
Всі малята – сонценята.
Вранці прокидаються –
Мамам посміхаються.
 
Ось для жабки сонценята –
Зелененькі жабенята.
А для мишки – всі гарненькі
Її сонечка сіренькі.
 
А у білки дитинчата –
Як руденькі промінчата,
По гілках стрибають,
Один з одним грають.
 
І у бджілки донечка –
Краще нема сонечка.
Тож для мами і для тата
Всі малята – сонценята.
 
Ранкова пісенька
Вранці разом з сонечком
В школу я спішу
І з собою пісеньку
Радісну беру.
 
Нотки, як метелики,
Весело літають
І ранкову пісеньку
Зі мною співають.
 
В класі зайчик сонячний
Весело стрибає,
Та моєї пісненьки
У нього немає.
 
А я того зайчика
В долоні спіймаю
І на вушко пісеньку
Йому заспіваю.
 
Цю веселу пісеньку
Подарую вам,
І моєму песику,
І в дворі котам.
 
Хай співають весело
Друзі і звірята,
Хай радіють пісеньці
Мої мама й тато.
 
Мій букварик
Прощаюся з буквариком –
Умію вже читати.
Радіють всі в моїй сім’ї:
Бабуся, мама й тато.
 
По буквах ми з буквариком
Склади вивчали, друзі,
Про хмарку, і про сонечко,
І про калину в лузі.
 
Разом з моїм буквариком.
Ми виростаєм, друже,
Тому свого букварика
Люблю я дуже-дуже!
 
 
 
Киця Мура
Киця Мура
Спить на ліжку
І ловить
Не хоче мишку.
 
-Кицю Мура,
Ти вставай,
Полювати
Починай!
 
Кицямовила:
-Мур, мур,
Що та мишка?
Аби щур!
 
В гості
Киця Мура
В гості йшла,
Глек з сметаною
Несла.
 
Йшла і йшла,
Та так стомилась –
Зупинилась,
Зажурилась:
 
-Повний нести –
Тяжко.
Порожній –
Не важко.
 
Раз лизнула,
Два лизнула…
Куди йшла –
Зовсім забула.
 
На базарі
Вранці на базар побігла Мурка
Заробити грошиків – це думка.
Кошик вона міцно обіймала,
В ньому мишенят було чимало.
 
На базарі стала у рядочок,
Витягла для грошиків мішечок.
Кошичок на землю становила
І на весь базар заголосила:
 
-Ой підходьте, люди, не минайте,
Мишеняток гарних вибирайте!
Всі вони одна в одну гарненькі,
Наче ті цукерки солоденькі.
 
Ви купуйте, людоньки хороші,
За такий товар не шкода грошей.
Я очей всю нічку не стулила:
Все мишей ловила та ловила.
 
Та біда трапляється раптово:
Шасть у кошик – там нема нікого.
Десь подівся весь товар сіренький,
Наче ті цукерки, солоденький.
 
З того часу Мурка все блукає,
Мишеняток в кошик свій збирає…
Дірочка в тім кошику була,
Та про це хазяйка та забула.
 
***
Запросили Мурчика на свято,
Готувався Мурчик наш завзято.
Для початку – геть подушка!
Вимив лапки, хвостик, вушка,
Лапкою потер свій ніс
І пакуночок поніс.
Ні, не ніс він мишку,
А цікаву книжку.
 
***
Ішла киця раз по двору,
Поглядала на комору.
 
Світить місяць угорі
Ну, а другий – у відрі.
 
І такий кругленький –
Наче сир смачненький.
 
Треба місяць той дістати
Й досхочу поласувати.
 
Лапкою лишень в відро –
Мокро там і холодно.
 
Більше місяць не ловила,
Певно, сиру не хотіла.
 
***
Бігла мишка по доріжці,
Притомились ніжки мишці.
Бачить: вдалині горбочок –
Буде мишці холодочок.
Придивилася пильніше –
Дуже страшно стало миші:
То на сонці спить коточок,
Як справжнісінький горбочок.
Від кота так дременула,
Що про втому геть забула.
 
***
Котик, котик, де ти був,
Що ти бачив і що чув?
-Бачив, нічка вже надворі,
Чув, що миші у коморі
Хвацько хазяйнують,
Ще й сиром ласують.
-Ти скоріш іди туди
І порядок наведи.
Хутко він по двору
Побіг у комору.
А з’явився десь уранці
Весь у сирі та сметанці.
-Кляті миші, що зробили,
Все поїли, потрощили!
Ще й мене ось як побили.
Ось піду я полежу,
Рани свої оближу.
І кудись подався,
То, мабуть, сховався.
Галас чується знадвору:
-Хтось вночі заліз в комору!
 
Левеня
В кого пташка є у клітці,
Кошеня чи цуценя,
А у мене на подушці
Спить маленьке левеня.
 
Не біда, що не муркоче
І не ловить він мишей,
Молоко він п’є охоче
І ласкавий до дітей.
 
Як виходим ми гуляти,
Дуже заздрять всі мені…
Ой, як шкода просинатись,
Все було це уві сні.
 
***
Побачив котик лева –
Задумався маленький:
-Оце дива, це ж треба,
І я, як він , руденький!
 
І такі самі лапки,
І вушка є, і хвостик.
Я – справжнє левенятко,
А не маленький котик!
 
Швиденько біг додому
І звістку ніс він ту:
- Я справжнім левом стану,
Ось трішки підросту!
 
Сова
Прилетіла раз сова
Їжака просити:
-Бачу, голки в тебе є,
Отож можеш шити.
 
Мені – платтячко легке
З листяного шовку,
Ну і щось іще таке,
До вподоби вовку.
 
 - Я не швець, - сказав їжак, -
В цім не знаю толку.
Краще я тобі, сова,
Подарую голку.
 
З того часу вдень сова
Все шиє, латає
І лиш в темряві вночі
По лісу літає.
 
Павучок
Жив у лісі павучок,
Павучок-чарівничок, -
Тонесенькі ніжки.
 
Завжди він пісні співав
І мереживо все ткав
Скраю, де доріжки.
 
Полювати він любив,
Та комашок не ловив
В дзвінкі павутинки.
 
А в мереживо своє
Ловив слово чарівне –
Казочки-перлинки.
 
***
Як навчитись рахувати?
Треба білочку спитати:
Як запас вона готує,
То завжди його рахує:
- Раз - горішок,
Два, п’ять, сім,
Діткам вистачить усім.
 
 
***
Бджілка равлика зустріла,
Його чемно попросила:
- Майже день я працювала
І медок в дупло складала.
 
Ти до вулика спіши,
Іншим бджілкам розкажи:
Нехай всі поприлітають,
Весь медок позабирають.
 
Равлик бджілку зрозумів
І, як вітер, полетів.
А коли до них добіг,
Вже надворі випав сніг…
 
***
Дуже ведмедик медок полюбляє:
Смачнішої їжі уже й не буває!
З’їв, мабуть, кухлик, а то і цеберце,
А ще було б краще – ціле озерце!
 
- Щоб трохи медочку того мені з’їсти,
То треба до бджіл аж на дерево лізти.
Та мало того, що у дуплах живуть,
Вони і медочку мені не дають.
 
І болісно жалять, і їх так багато…
«Не лізь ти до бджілок!» – казав мені тато.
А щоб не боліли ні спинка, ні лапи,
Солодку малинку піду я збирати.
 
Медуниця
На лужку серед травички
Ростуть квіти невеличкі:
Сонце вранці зустрічають
І пелюстки розкривають.
Бджілка зранку прилетіла
І медочку попоїла,
Потім був і джмелик,
Як малий ведмедик.
І метелик прилітав,
Теж медку покуштував.
Хто до неї прилітає,
Вона радо зустрічає.
А як зветься ця травиця?
То ж - солодка медуниця!
 
Подорожник
З ним завжди нам по дорозі,
Стане всім у допомозі:
Коли влітку ми гуртом
Гуляти ходили,     
Подорожника, як ліки,
До ранки ліпили.
 
***
Хто росте біля доріжки,
Де проходять твої ніжки,
Як по лісу ходиш ти?
-Ми, грибочки сироїжки,
І опеньки, і лисички.
А ти поруч ходиш
І нас не знаходиш:
Ми сховалися в траві –
То нічого, що малі.
 
Сунички
Сорочки червоні,
Зелені спіднички –
Ростуть-достигають
Маленькі сунички.
 
Їх сонечко гріє,
Дощі поливають,
На вас ті сунички,
Малята, чекають.
 
Привітно зустрінуть,
Та ще й нагодують.
Смачненькі сунички
Здоров’я дарують.
 
***
На калині диво-квіти
Гарні та біленькі,
Але ягідки у неї
Чомусь червоненькі.
 
Та то ж сонечко за літо
Фарб не шкодувало
І всі ягідки зелені
Так пофарбувало.
 
***
Два горобчики сварились,
Чубились і ледь не бились,
Бо знайшли шматочок сиру
І кінець настав їх миру.
Не схотіли, як годиться,
Отим сиром поділиться.
Але тут з’явився кіт –
Горобці скоріш на дріт!
Котик тихо сказав: – Няв!
І сирок собі забрав.
 
***
Сонце на ослінчик
Скинуло промінчик:
- Піду я шукати,
Де б заночувати.
 
Роса
Вранці сонечко проснулось,
Промінцями потягнулось.
Подивилось у озерце:
- Гарне в мене є люстерце!
Ще й намисто для краси –
Діамантики роси.
А коли вмиватись стало,
То ниточку обірвало.
І розсипалось намисто
Так яскраво, променисто…
 
***
Коли надворі дощ іде,
І вітер в коминах гуде,
І не гуляють діти,
І не буяють квіти,
Але для непогоди
Є квіти диво-вроди:
До нас із антресольки
Злітають парасольки.
Вони всі мокнуть досхочу:
Це – квіти зливи і дощу.
 
***
Зима зібралась малювати,
Але де тії фарби брати?
Лиш тільки білий колір є,
А інших їй недостає.
 
- Красуне зимко, не сумуй,
Як є бажання – то малюй.
Бо треба бути дуже вмілим,
Щоби по білому та білим…