ПУНКТИ НЕЗЛАМНОСТІ

Що необхідно знати про коронавірусну інфекцію?

Увага! Сайт оновлюється. Деякі розділи можуть бути недоступні.

Василь Троянський

Василь ТроянськийВасиль Кирилович Троянський (Пасєка) народився 23 травня 1928 року в селі Джулинка Бершадського району на Вінниччині. Але дитячі та юнацькі роки провів у с. Орлівці Теплицького району Вінницької області, звідки були родом батьки. I тут його застала Велика Biтчизняна війна...
Юний партизанський зв'язківець. Кур'єр. Колишній в'язень Колимських таборів НКВС.
Винахідник. Письменник. Учасник битви за Київ.Володар почесного звання «Праведник України». Член «Офіцерського Зібрання Управління СБУ» в Одеській області. Відзначений пам'ятним Знаком Розвідника № 059. Почесний громадянин села Джулинка Бершадського району Вінницької області. Кавалер багатьох орденів та медалей.
Василь Кирилович – письменник різнопланового жанру. Видав більше 50-ти художніх прозових книжок та поетичних збірок. Автор 123 наукових праць, у тому числі 3-х монографій та 11-ти винаходів i патентів.
В.К. Троянський (Пасєка), як очевидець і учасник тих багатьох подій, у своїх художніх творах детально розповідає, аналізує та узагальнює діяльність окремих політичних діячів, військових командирів, як peaлicт правдиво пише про Другу світову війну та повоєнні складні й суперечливі роки, що випали на долю нашого народу:
Давно як війна закінчилась.
Ми з „далеких доріг" повернулись...
Але травми й тривоги в душі
Ще й тепер не дають мені спати.
Василь Троянський („Через континенти та океани")
 
 
Повій, вітре, на Вкраїну
 
Вогнем палала Україна
Я йшов на смерть свою без страху –
Назустріч клятим ворогам,
Щоб боронити Батьківщину, -
Священну землю не віддам!
 
Вогнем палала Україна,
І кров лилася, мов вода,
А я ішов і не вагався,
Що тут проллється кров моя.
 
А кров моя – це не водиця,
Вона зігріта, як душа, -
Мене народ благословляє,
Щоб я боровся для добра.
 
Життя моє – це Україна,
Неначе вранішня зоря,
Тут дух природи оживає –
В народів віру підійма.
 
І ми з тобою, Батьківщино,
Не скоримося ворогам,
За тебе в битві я загину,
Своє життя тобі віддам!
 
Зорепади
Шугали в небі зорепади,
Мов ластівки в обідній час.
А ясний місяць з небосхилу
Серпанок срібний плів для нас.
 
А ми були такі щасливі –
Сердець сум’яття в пізній час…
Палка любов! І ми забули,
Що зустріч ця в останній раз.
 
Ми розлучалися з тобою
Не на роки, а на віки –
Ти залишалась самотою
Із болем в серці назавжди.
 
А я благав: «Прости, як можеш,
Забудь усе, що в нас було».
Однак забути незабутнє –
Це неможливо, бо жило!
 
Була любов, були страждання,
Були зневіри вечори,
Були нестримані бажання,
Яких жадали ми завжди.
 
Просив: «Прости, що залишаю
Тебе, кохану, на віки,
Як буде далі – я не знаю,
В душі одне – минуть роки.
 
Я мушу строк свій відбувати
У таборах в жорстокий час.
Якщо умови не здолають,
То виживу і на цей раз.
 
Дасть Бог, я все-таки вернуся,
Тебе до моря поведу
І до безтями розцілую,
І ніжно-ніжно пригорну.
 
Прости мені, що залишаю
Тебе, кохана, на віки,
Як буде далі – я не знаю,
В душі одне – минуть роки.
 
Пробач, прости…
 
Зона
Нелегко тут, в лабетах Заполяр’я,
Коли на тебе темінь наляга,
І чується, як десь далеко вдома
Ти плачеш, мамо, але сліз нема.
 
Давно нема, і спокою немає,
Надія згасла, й віра вже вмира,
Що ти колись ще раз побачиш сина,
Бо так далеко клята Колима.
 
Не докоряй мені за це, рідненька мамо,
Бо за народ і правду воював –
Лилася наша кров, за братом падав брат,
Та все-таки я з смерті воскресав.
 
Прости мені, моя матусю рідна,
За всі гріхи, яких я не вчинив,
Бо ти не раз в житті мене повчала,
Щоб гідно Батьківщину боронив.
 
Колима
Моя ти мила, нещаслива,
Як скучив я на чужині.
За що, не знаю, провинився,
Що опинивсь на Колимі?
 
Колючий дріт, кругом тенета,
І завірюха заміта.
А серце б’ється, болем ятрить,
Бо залишилась ти одна.
 
Ти стала часто мені снитись:
Ніби ідеш із-під вінця,
А навкруги весна буяє,
Але фати не бачу я.
 
Проснуся. Знову спомин крає.
Я бачу все як наяву –
Тебе в червоно-ніжній блузі,
Що аж ти сяєш на виду.
 
Спідниця чорна, білі туфлі –
Сама тендітна і струнка…
Ти так мене розхвилювала,
Що я не спав аж жо дзвінка.
 
Дозор ранковий нас оглянув,
На розподільник всіх загнав –
Когось у тундру відправляють,
Мене везуть у Магадан.
 
Бувай, бувай, моя кохана,
Пиши листи –я повернусь.
Мене тортури не здолають –
Живу для тебе і борюсь.
 
Карпати
 
      Пам’яті тих, хто пішов
у західні області України
шукати хліба насущного
і не повернувся
 
Йшов рік сорок сьомий.
Пішла ти на Галич –
З тих пір виглядаю
Голубку мою.
 
Карпати, Карпати,
Ви маму забрали –
У світі лишили
Одного мене.
 
Як часто ти снишся,
Моя ти рідненька,
Радію від щастя,
Що бачу тебе.
 
Карпати, Карпати,
Верніть мені маму,
Благаю, віддайте
Рідненьку мою!
 
Я дуже сумую,
Моя ти рідненька,
Куди ти поділась,
Не взявши мене?
 
Чому, моя мамо,
Не приходиш до мене,
Чому, моя мамо,
До мене не йдеш?
 
Карпати, Карпати,
Верніть мені маму,
Благаю, віддайте
Рідненьку мою!
 
Я знаю, Карпати,
Ви люд рятували
Від наглої смерті,
Спасали завжди.
 
Одначе, Карпати,
Ви маму забрали,
У світі лишили
Одного мене.
 
Карпати, Карпати,
Верніть мені маму,
Благаю, віддайте
Рідненьку мою!
Орлівка, 1947-1948
 
Прощання
З тобою розлучаюся назавжди,
Бо ти тепер належиш не мені.
Ми втратили надію на кохання,
Яке було між нами навесні.
 
Приспів:
І сльози котяться – ковтаю,
Душа болить і серце мре.
Любов була ніби учора –
А розлучаємось уже.
 
Ще раз у танго пригорнись до мене,
Тремтить в моїй руці рука твоя.
Твої чуття уже до мене згасли,
Але що вдієш – ти вже не моя.
 
Приспів.
 
До тебе я не пригорнусь у танці
Й не поведу з вечірки у гаї,
Де ми колись дивились на Стожари
У спалахах досвітньої зорі.
 
Приспів.
 
Ще раз, дозволь, я пригорнусь до тебе,
Відчую знов серцебиття твоє,
Хоча чуття твої до мене згасли,
Але що вдієш – ти ж була моя!
 
Приспів.
 
Вишні цвітуть
Я так тебе люблю,
Поділля, рідний краю,
За тебе воював,
Ти буйний мій розмаю.
Ти вишнями цвітеш,
Скрізь сиплеш пелюстками,
Немов вечірній гул,
Дзвениш дівчат піснями.
 
А вишні так цвітуть,
Мов білими снігами
Хурделить заметіль,
І сиплють пелюстками.
А вишні все цвітуть,
Духмяніють квітками.
Пташні лунає спів,
Дзвенить понад гілками.
 
О рідний краю мій,
Тебе я прославляю.
Життя моє – твоє,
Тебе я захищаю,
Бо наша це земля,
Дана єдиним Богом,
Де вишнями цвіте
Поділля понад Бугом.
Завадівка, 1951
 
Вишні в тумані
Квітують вишні білосніжним цвітом,
Мов наречені у садах стоять.
Вже пахне теплим і зоряним літом,
Вишні тихенько листям гомонять.
 
Вишні Поділля, вишні Поділля,
До вас завжди закохані спішать.
Вишні Поділля, вишні Поділля
В гірляндах білих навесні стоять.
 
Шумить мій Буг своїми водами,
І хвиля чиста б’є у береги.
Цвітуть сади, а там за обрієм
Сідає сонце в небі голубім.
 
Вишні Поділля, вишні Поділля,
До вас завжди закохані спішать.
Вишні Поділля, вишні Поділля
В краю Надбужжя в тумані блищать.
 
Як тебе, краю, нам не величати,
Яе тебе, рідний, можна не любить,
Де Буг котить хвилі могутні, всесильні
І вишням в серпанок вплітає блакить.
 
Вишні Поділля, вишні Поділля,
До вас завжди закохані спішать.
Вишні Поділля, вишні Поділля
В синім тумані зоряно горять.
 
Рідна земля
Горить, горить моя душа,
Серце від болю завмирає,
Як я погляну: скрізь-кругом
Рідна землиця заростає.
 
Куди поділися брати,
Що рідну землю не зорали?
Чи притупилися плуги?
Чи душу десь свою заклали?
 
А навкруги цвіте весна
І нашу землю пробудила.
Та ця пора – життя для нас –
Навіть надію полонила.
 
О брате рідний, брате мій,
Прокиньсь, втавай – пора до праці!
Якщо ти віри не згубив,
Давай разом знайдемо щастя!
 
Моє Вишневе
Пливуть удосвіта тумани,
Мов хвилі котяться, кудись біжать.
А я на них дивлюсь-милуюсь –
І світлі мрії в далечінь летять.
 
Летять туди, де пісня лине,
У рідний край, де чути спів,
Там, де пишається калина,
Де серцю милий рідний дім.
 
В душі радію я тобою,
Бо щастя й долю тут знайшов,
Моє Вишневе, я з тобою,
Моя ти гордість і любов.
 
Люблю тебе я, земле рідна,
Ти нам життя й любов дала,
На тебе вся моя надія,
Вишневоградська сторона!
 
Наш Київ
Дивлюся з кручі на Дніпро,
Вечірній Київ в хвилях бачу,
В священних храмах дзвони б’ють,
А навкруги цвітуть каштани.
 
Каштани пишними свічками
Квітують рясно навесні,
І кольори їх життєдайні
В душі пробуджують пісні.
 
Каштани, каштани, ви – Київ,
Це місто квітуче завжди.
Каштани, каштани, наш Київ –
Столиця Русі на віки!
 
Дивлюся на схили Дніпрові,
Каштанів гаї де буяють,
О руський священний мій краю,
Тут білим свічки розквітають.
 
Наш рідний Київ, я люблю усе,
В твоє майбутнє зазираю,
Щоб там побачити себе,
А навкруги цвітуть каштани.
 
Каштани, каштани, ви – Київ,
Це місто квітуче завжди.
Каштани, каштани, наш Київ –
Столиця Русі на віки!
 
***
Чому літа так швидко пролетіли,
Як Небо сіяло навкруг Добро?
І час прийшов – пора врожай збирати,
Але життя вже в зиму відійшло…
 
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Сміливці, прокидайтеся -
Вітчизна кличе вас!
Від панства захищаймося-
Настав свободи час.
 
Приспів:
Не треба довгих роздумів,-
Сміливіше у бій!
Все панство поскидаємо,
Край порятуєм свій!
 
Якщо ж ви не посмієте
Піти в ряди борців,
То швидко повмираєте
В пітьмі голодних днів.
 
Пригноблені, повстанемо,
Останній бій почнем,
Вкраїну порятуємо,
Нових панів зметем.
Київ, 1995
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Подаруйте хоч трохи тиші
В теплих сутінках при свічках,
Щоб той сум, який душу нищить,
Загубився в тяжких думках.
 
Подаруйте, хоч краплю чарів,
Що лишились в бокалі на дні!
Щоб були ми з тобою в парі,
Чаклувать доведеться мені.
 
Подаруйте ще й день спокійний,
Щоб здолав я підступний страх,
Щоб, неначе пеньок, безнадійно
Не губився в своїх літах.
 
Подаруйте мене частинку,
Ту, що так я не зміг знайти,
Щоб зумів я хоча б на хвилинку
До своєї мети дійти.
Бухарест – Софія, 1967
 
Чорний янгол
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Чорний янгол полетів степами,
Де суха зігнулась ковила.
В хмарах сивих попід небесами
Пісня суму тихо пропливла.
 
Чорний дощ у пересохлі трави
Чорні кігті тихо запустив,
Грації-хрести, неначе пави,
У танок пішли серед могил.
 
Темінь протягає довгі лапи,
Спалах сонця прагне задушить.
Слабовольні мружаться сатрапи,
Бо не знають, як це все спинить.
 
Я давно вже їх натуру знаю:
Це ж через дурисвітів-катів
Зараз біль лихий в собі долаю –
Чорний янгол світ мій спопелив.
Травень 1986
 
 
 
Кохання миле, я тебе чекаю!
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Кохання миле, я тебе чекаю!
В чеканні я палаю, мов свіча…
Твій погляд ніжний серцем відчуваю
І темно-русі коси до плеча.
 
То не біда, що я тебе не бачу,-
Ну хто там каже, що чудес нема?
Не застогну ніколи, не заплачу,
Хоч в душу закрадається зима.
 
Бузку травневі ніжні першоцвіти
Повернуться до мене назавжди:
Якщо не зміг їм, юний, порадіти,
То порадію вже немолодим…
 
І буде день, і буде вечір,
Коли до мене ти прийдеш,
Похилиш голову на плечі
І знову серце забереш.
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Ти душу переповнила мою
І наяву, і в найсолодшім сні.
З тобою я в жаданому раю,
Де і думки, і речі чарівні.
 
Лише тебе я бачу в тихих снах,
Все зустрічі чекаю й не діждусь.
Прокинуся – і знову ти в думках
І в мріях, де на крилах в небо рвусь.
 
З’являєшся, замріяна, в шовках,
Волосся наче полум’ям горить,
У янгола святого на руках –
І вдячний я йому за дивну мить.
 
Ти, наче образ долі, постаєш
В поезії замріяній моїй,
Моє майбутнє у руках несеш,
Тримаючи на ниточці тонкій.
Сквира – Немішаєве, 1969
 
Згадай кохання
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Стуливши очі, все згадай,
Помрій про те, що далі буде,
І щастя у думках спіймай,
Про нього ж серце не забуде.
 
Стуливши очі, повернись
До того, що навік пропало,
Що мороком прийшло колись
І болем душу закувало.
 
Стуливши очі, глянь у тінь,
Яка поволі назбиралась,
І спробуй знятись в височінь
За щастям, що від нас сховали.
 
Стуливши очі, і мене,
І радість ту забудь, що маєм, –
Вона ж хмаринкою майне
І зникне десь за небокраєм.
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Без кохання спорожніла хата,
Розіллявся по кімнатах сум.
І хустинка на тобі картата
Ніби знов бере мене на глум.
 
Ніби знаю, та не розумію,
Що тобі вже непотрібним став,
Зачепить, заговорить не смію, –
Господи, хіба я цього ждав?
 
І дивлюсь приречено на тебе,
А душа волає: « Зупинись!
Опустися зіронькою з неба,
Як раніше, щиро усміхнись!»
 
Та мого вже щастя не вернути,
Як би страсно того не хотів,
І в моєму серці каламутнім
Закипає на недолю гнів.
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
На небі перша зіронька не спить,
Мов іскорка, мигтить у темноті.
До річки ніжний промінець летить –
І вже їх цілі зграї на воді.
 
Долоні опускаю в промінці,
В ласкаві світло- голубі вогні...
І відблиски, що грають на руці,
Знов повертають спогади мені.
 
... Бреду по хмарах в зоряній воді,
Шукаючи давно забутий храм,
Де ми колись молились, молоді,
І Божі лики усміхались нам.
 
Стуливши очі, наче уві сні,
Радію за поєднані серця,
Та боляче стає за давні дні,
Коли не став з тобою до вінця.
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Приснився сон, що ти вернулась,
Прийшла і мила, і проста,
І перед нами розгорнулась
Про щастя казка золота.
 
Стискав я знов твої долоні,
В очах бездонних потопав,
Хоч біль, постукуючи в скроні,
Знов про розлуку нагадав.
 
Таж ти всміхалася так ніжно,
Що згасли сумніви мої,
П’янив мене твій подих рідний,
Гойдали дотики твої.
 
Щасливий у тім сні чарівнім,
Я все б віддав, щоб збувся він.
Готовий в мареві наївнім
За ним побігти навздогін.
Варшава, 1975
 
***
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Знов серце стукотить шалено –
Твій образ серед ночі бачу...
Ти завітала в сні до мене –
Мовчи, мовчи, а то заплачу!
 
В твоїм мовчанні – зорі ранні,
І знову поруч я і ти!
Збуваються палкі бажання,
Стаю я здатним все знайти.
 
В твоїх очах блискочуть зорі,
Від щастя у руках ключі,
Чарують ночі неозорі…
Але не треба слів! Мовчи!
 
Я палко так тебе кохаю,
Аж серце груди підніма...
Та про одне тебе благаю:
Мовчи, адже тебе нема!
 
Марево
Переклад з російської Валентина Лямічева
 
Замріяний, десь загубивсь у снах,
У муках – чи живий, чи ні...
Кохання є чи загубив в роках?
Хто серед ночі відповість мені?
 
Заплющу очі – ти переді мною,
Та чи тебе я бачу в своїх снах,
Ту, що кохав, замріяний , весною,
Чи марево це у моїх думках?
 
Твій силует стоїть перед очима,
До мене тягне руки у плачі,
І робить мої спогади сумними
Прекрасна фея в місячній ночі.
 
Я не витримую і підіймаю вії,
Та бачу ніч і очі в ній твої –
У мареві стоїш, забравши всі надії.
Шляхи давно у кожного свої.