Що необхідно знати про коронавірусну інфекцію?

Прокуратура Києво-Святошинського району Київської області інформує

СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області закінчено досудове розслідування та після затвердження прокуратурою району направлено до суду обвинувальний акт відносно громадянина Ф., який у січні 2011 року в с.Петрівське, Києво-Святошинського району Київської області спричинив тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, в результаті чого останній втратив зір на обидва ока.

Вказані тілесні ушкодження згідно з висновком судово-медичного експерта відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

У вересні 2011 року громадянину Ф. пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

У подальшому, кримінальну справу за обвинуваченням громадянина Ф. після затвердження обвинувального висновку направлено до суду.

Києво-Святошинським районним судом обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У судові засідання підсудний Ф. жодного разу не з’явився, з місця свого проживання зник, у зв’язку з чим у листопаді 2012 року кримінальну справу судом повернуто прокурору району для організації додаткового розслідування, запобіжний захід громадянину Ф. змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

Органами досудового розслідування громадянина Ф. оголошено в розшук.

Завдяки злагодженій роботі оперативних і слідчих підрозділів органів внутрішніх справ та процесуальних керівників прокуратури у вересні 2014 року обвинуваченого затримано на території м.Первомайськ Миколаївської області.

Не дивлячись на наявність беззаперечних доказів, громадянин Ф. провину не визнав. Обвинувальний акт за обвинуваченням громадянина Ф. затверджено прокурором прокуратури та направлено до суду.

За вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачено покарання від п’яти до восьми років позбавлення волі.

 

Прокурор прокуратури району          

Галина Алфьорова


 

На сьогоднішній день набули поширення правопорушення, коли працівники підприємств, за якими закріплені транспортні засоби, зловживаючи довірою роботодавців, користуючись нагодою, не повертають із відрядження ввірений їм автомобіль, чим завдають істотної шкоди підприємству.

Непоодинокі випадки, коли роботодавці звертаються до органів прокуратури із заявами про притягнення винних водіїв до кримінальної відповідальності, однак вказане правопорушення згідно з кримінальним законодавством не є злочином, передбаченим ст.289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом).

Згідно зі ст.289 КК України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо.

Пунктом 18 зазначеної постанови передбачено, що суб’єктом злочину, передбаченого ст.289 КК України, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Разом із цим, відповідно до ст.15 ЦПК України справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, розглядають суди в порядку цивільного судочинства.

Статтями 221, 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

А от для того, щоб звернувшись до суду з позовною заявою, була можливість стягнути з працівника заподіяну підприємству шкоду та ще й у повному обсязі, про це роботодавці повинні подумати перед працевлаштуванням горе-працівників, бо соціально орієнтований характер норм трудового законодавства, захищаючи працівників, встановлює обмеження розмірів такого відшкодування середньомісячним заробітком. Це означає, що незалежно від розміру заподіяної підприємству шкоди, на працівника може бути покладено обов’язок відшкодувати збитки лише в межах його середньомісячного заробітку. Проте є й винятки.

Наприклад, укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність (ст.134 КЗпП України). Їх застосування нерідко супроводжується низкою порушень, які допускають посадові особи підприємств через незнання норм закону.

По-перше, слід мати на увазі, що сфера застосування зазначених договорів є обмеженою, тобто такий договір не можна укладати з будь-яким працівником. У Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР № 447/24 від 28.12.1977, міститься вичерпний перелік посад та робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими можна укладати договір про повну відповідальність. Але в ньому немає такої посади як водій. Водночас, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладений і з водієм, якщо основна посада (водій) не допускає укладення з ним договору, а посада, яку він обіймає за суміщенням, дає таку можливість (наприклад експедитор).

По-друге, зміст договору не може визначатися на розсуд сторін. Необхідно використовувати Типовий договір про повну матеріальну відповідальність, що міститься в додатку 2 до Переліку посад і робіт № 447/24. Крім того, необхідно ознайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, та створити працівникові умови для забезпечення повного збереження майна. Також важливим є те, що такий договір не можна замінити наказом по підприємству, бо такий наказ не передбачено трудовим законодавством і він не тягне за собою жодних юридичних наслідків.

Передача майна працівникові має бути оформлена документально і засвідчена підписом працівника

Також необхідно пам’ятати, що відповідно до вимог ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

 

Прокурор прокуратури району

Наталія Журавльова